Четверг, 23.11.2017, 01:09
Вы вошли как Гость | Группа "Гости"Приветствую Вас Гость | RSS

История СШ№3 (УВК №1)

«Как молоды мы были…»

Валентина Висоцька


Я, Висоцька (дошлюбне прізвище Мельник) Валентина Степанівна, розпочала навчання в середній школі № 3 м. Шахтарська в 1967 році, з другого класу. Сім’я  переїхала сюди на постійне місце проживання.

       Класним керівником нашого 2-В була тоді ще молоденька, тендітна вчителька Світлана Олександрівна Мамаєва. Кожна дівчинка мріяла бути схожою на неї. Мені особисто дуже подобалася її мова, вона завжди могла говорити переконливо, красиво писала. У неї був справжній вчительський почерк. Набагато пізніше, коли я вже писала судові документи, і оточуючі вважали, що маю гарний почерк, завжди казала, що це від моєї вчительки. Світлана Олександрівна мала дуже поважних батьків, які захищали нашу Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни. Ми завжди з великим інтересом запрошували їх на Уроки пам’яті. Дуже приємно, що вона все своє життя віддала дітям, працювала в різних учбових закладах, займала  адміністративні посади. І зараз знаходимо час для спілкування з нею та її сім’єю.

       З п’ятого класу класним керівником стала Євдокія Демидівна Левченко, вчитель географії. До нашого 5-В прийшли шість хлопців-другорічників, а деякі з них "сиділи”  в кожному класі по два роки, їх  передали  "на виховання”. Вона до кожного мала свій підхід, і в кожному бачила позитивне. Горюнов Володя, який зовсім не хотів ходити до школи, став конструктором літаків, і саме цей талант вперше побачила Євдокія Демидівна.

          Слід зазначити, що більше ніхто з учнів не залишався на повторний рік навчання. Всі  38 школярів  закінчили вісім класів в 1974 році. Не було учнів, які б мали двійки, а Євдокія Демидівна могла так вести свій предмет – географію, що більшість класу мали лише відмінно. Вона так вміло розповідала про економічні зони з їх річками, рослинами, кліматом, що всім було цікаво.  Ми навчалися в самому красивому класі школи – ботаніки - на другому поверсі, де була безліч рослин, знаходилися засушені та заспиртовані звірі, комахи, змії. Всі мріяли мандрувати. Мабуть її розповіді  вплинули  на нас, багато учнів роз’їхались по всій країні.

Є.Д.Левченко була нашою "другою мамою”. Після закінчення  школи декілька  учнів з класу  постійно зустрічалися з нею, питали пораду, як бути  в конкретній життєвій ситуації. На жаль, вона недавно пішла з життя, але залишилася в нашій пам’яті дуже світлим справжнім вчителем.

        З великою повагою та низьким поклоном завжди пам’ятаю вчителів: англійської мови – Таїсію Дмитрівну Нєткачеву; української мови та літератури – Надію Іванівну Кострову; історії на малювання – Володимира Денисовича Сосєдко; фізики – Раїсу Антонівну Маштак.  Вони – Вчителі з великої літери.

 Т.Д.Нєткачева була вимогливою до учнів, але настільки вдало вчила нас іноземній мові, що  цих знань мені було достатньо навіть при навчанні в технікумі. Н.І.Кострова мала неперевершене почуття гумору. Завжди приділяла увагу тому, щоб ми могли вміти переказувати прочитане. Це в подальшому допомагало вести себе спокійно перед будь-якою аудиторією. В.Д.Сосєдко дуже цікаво викладав історію. А ще він так гарно малював, що весь клас  відвідував кружок живопису, який він організував.

         Приблизно з шостого класу я мріяла стати юристом. Ще чотири  однокласника: Востріков Віктор, Желнов Володимир, Чаленко Віктор, Єлізаров Микола були причетні до юриспруденції в своїй трудовій діяльності. Востріков Віктор навіть став кандидатом юридичних наук, проживає в м. Ростові-на-Дону, викладає в юридичному інституті.

             Після закінчення восьмого класу в 1974 році я вчилася в Армавірському юридичному технікумі.  Вищу освіту отримала в юридичному інституті в 1983 році в Москві, тоді ще столиці Радянського Союзу. В 1981 повернулася в Шахтарськ, де проживали батьки, сестра Лідія Степанівна, яка теж навчалася в школі № 3 і працює бібліотекарем в Шахтарській центральній міській дитячій бібліотеці. Вийшла заміж за Висоцького Миколу Миколайовича, який був однокласником моєї старшої сестри. Отже, школа № 3 рідна не лише мені, а й моїм рідним.

          Поруч з чоловіком ми тридцять років, виховали сина Артема, який теж став юристом, працює адвокатом в юридичній консультації м. Шахтарська.

           А я працювала  юрисконсультом на підприємстві, адвокатом, з червня 1987 року – суддею Шахтарського міського суду. В 1993 була призначена заступником голови цього ж суду; у вересні 2004 року стала суддею Апеляційного суду Донецької області в м. Донецьку; в травні 2011 призначена на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в м. Києві.

            Суд - це місце, де кожна людина шукає захисту своїх прав та інтересів. Робота по відправленню правосуддя вимагає віддавати частку своєї душі, немало зусиль, здоров’я, особистого часу, та я завжди відносилася до своїх професійних обов’язків з принциповістю та наполегливістю. Вважаю, що  школа разом з батьками  надали  мені такі риси характеру.  

 

Форма входа
Поиск
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 76
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0